Я знаю, що сьогоднішній день просто переповнений дописами. Це тому що я декілька днів вела блог на папері і тільки щойно перемістила написане у новий щоденничок.
Розумієте, ну не могла я їх отак покинути без опублікування. Я їм обіцяла! Мої думки, мої скакуни, мої творіннячка, чи то пак мої милі створіннячка. Випускаю вас у новий електронний будиночок, хай вам буде тут затишно і ви знайдете багато добрих і розумних друзів.
Їм і в голові було непогано - повірте, у них там достойна компанія і вишукане товариство. Але завжди хочеться нових здійснень, нових вершин, пізнання світу. Якщо вже у мене (їх господарки) такі бажання є ключовими, то що вже казати про мої думки і ідеї, які не терплять обмежень і прагнуть нових завоювань. В добру путь!
Я отримую величезне задоволення творячи свої дописи. Це як пити чай з друзями, це як грати в мафію у приємній компанії, це як посміхатися дітям і собакам на вулиці - приємно, аж до лоскоту десь під серцем.
Я пишу про будні і фантазії, а Твіттер вибухає від повідомлень про свавілля і беззаконня, що заполонили країну. І на секунду меншовартісно здається, що мій світ менш важливий.
А потім приходить розуміння що ростити маленького українця, відновлювати сили великому українцю місія не менш значуща, ніж усі протестні акції. Якби міліція чесно робила свою роботу, а домогосподарки свою, а журналісти свою - був би порядок.
Тому я починаю з себе.
Комментариев нет:
Отправить комментарий