Занесла сьогодні свої наробки і завдання розробнику [роблю сайт для домогостподарок]। Відчувала себе повним ламером।
Весь проект і ідеї на парерових листочках, сама плутаюсь і збиваюсь, отримуючі чіткі питання по технічних характеристиках। Добре коханий був поруч - підтримав, брав слово, коли я розгублювалась, і краще за мене, на їхній чіткій чоловічій мові пояснив майстру чого я хочу।
Мені було дивно і незвично, коли я зрозуміла, що спєцу абсолютно байдуже про що мій сайт, і мені навіть не потрібно було розписувати мою задумку, ідею і мету сайту। А в цьому я знаюсь - адже саме через те, що мені приглянулась ідея україномовного сайту для домогосподарок, я взялась за її втілення...
Вийшла я з офісу зі змішаними почуттями। Радісно і втішно, що здвинулась з метвої точки справа, в яку я вже багато вклала, і, по суті, зроблено перший крок до реального втілення проекту। А з іншої сторони було дуже незатишно на душі, і ледь не хотілося плакати। Я себе не розуміла। Все пройшло добре, виконавець мені сподобався, є що робити далі...
І лише трошки пізніше я зрозуміла природу відчуттів - я нарешті зробила цей крок, і тим сами суттєво вийшла за зону комфорту।
Бай-бай, звична зона। Здраствуй, новий етап в реалізації!
Комментариев нет:
Отправить комментарий