Весільний танок

Бог є. І він з почуттям гумору. Тільки захотіла написати про наше весілля, як онлайн-радіо, яке я зараз слухаю, видало мені весільний марш :)

Моє весілля було першим з тих, на яких я побувала. Дебют, так би мовити, та ще й в такій відповідальній ролі. Якби я знала, що це свято таке веселе, цікаве і надзвичайне, то заміж би захотіла набагато раніше ;)

А так не знала, фільми і розповіді не надихали, тому і відбулося все тоді коли відбулося - чотири роки і один день назад.

Зараз у мене в голові "тут помню, тут не помню", причому більшість забулась вже на наступний день. І от мені зараз до біса цікаво, про що ж ми говорили, коли танцювали перший весільний танок. От що казала чоловіку, коли забирали сина з роддому (понад рік назад) пам'ятаю. Він мені квіти, цілує, а я йому "Ти знаєш, що в роддом сьогодні Яценюк приїхав?". А от з танцем вже галяк.

І дивишся на відео - такі щасливі, натхненні, танцюють незграбно, як каченята під "Черемшину", воркують один до одного, потім цілуються і знову воркують. Про що?

Зате пам'ятаю чому саме під "Черемшину". Бо традиційне для житомирських весіль "Я люблю тєбя до сльоз" було відкинуто нами з патріотичних міркувань. І це була єдина підходяща пісня з репертуару наших музик.

А знаєте, під що мені хотілося б танцювати? Пономарьов "Я люблю тільки тебе..."
Але ж потанцюю ще, правда? Скільки років ще попереду. І скільки щасливих моментів хочуть втілитись, щоб потім отак пригадатись.