Да, якщо ви не мамулька у декреті, то можете і не знати, яке це задоволення сидіти годинку-дві самій в пустій квартирі...
Лопати горішки зі згущенкою, не ховаючись, не поспіхом, через те, що "декому" ще такого їсти не можна, а пояснити це ще нереально.
Насолоджуватись тим, що порядок наведений зранку не порушений за 5 хвилин, а чинно тішить око, бо немає кому перевернути все шкереберть.
Відчути легку розгубленість від звичайної побутової свободи - хочеш спи, хочеш читай-пиши, а як заманеться ванну з піною - велкам. І не тоді коли "хтось" міцно заснув. А прямо зараз, коли тобі захтілось, не чекаючи.
Чомусь пригадується анекдот про жінку, яка носила туфлі на два розміри менші, лише для того, щоб на фоні важкого і безрадісного життя відчувати КАЙФ від того, що вона роззувається.
У мене життя більш гармонійне і щасливе, і мої шкари не тиснуть, та і мамсько-дружинські обов'язки приносять більше радості і втіхи ніж забирають сил. Але все одно такі щасливі годинки повинні стати системою, а не виключенням.
Це ж елементарний принцип - гострити сокиру, замість того, щоб рубати безперестанку. Це час, коли я приясячена лише сама собі. Це час для того, щоб робити те, що я люблю найбільше в світі.
А я люблю писати. Боже! Да, я люблю писати, я просто кайфую від цього!
І зараз у мене сльози на очах від того, що я нарешті знайшла час собі у цьому зізнатись
Комментариев нет:
Отправить комментарий